Сто років тому у Києві сталася надзвичайна ситуація – 6 червня 1918 року вибухнули звіринецькі артилерійські склади. Ця подія справила дуже сильне враження на киян. Вони ще не встигли відійти від боїв за Київ, які точилися на початку року. На жаль, за останні кільканадцять років новини про вибухи на складах боєприпасів стали вже звичним явищем. А про те, як це було сто років тому, Радіо Свобода поговорило з письменником, знавцем історії Києва Станіславом Цаликом.
Близько 10-ї ранку почалися вибухи – трусилися стіни, від Хрещатику до Львівської площі й в Університеті в червоному корпусі повилітали шибки
– Все сталося несподівано для людей. Очевидці згадували, що близько десятої ранку раптом почалися вибухи – такі сильні, що трусилися стіни; від Хрещатику до Львівської площі й в Університеті в червоному корпусі повилітали шибки.
Перша реакція людей була, що наступають більшовики – вони прорвали фронт і треба щось робити, тікати чи ховатися.
– Більшовиків з Києва вигнали на початку березня – минуло не так багато часу.
– Так, вони залишили по собі таку пам’ять, що люди перелякалися – мовляв, знову будуть розстріли, облави.
– Тоді до Києва з’їхалося дуже багато відомих людей, українських і неукраїнських діячів. Вони згадували, що вранці так сильно бабахнуло, що на Хрещатику повилітали шибки, розбилися вітрини, і багатьох перехожих поранило розбитим склом.
Донцов написав, що на Хрещатику люди падали від вибухової хвилі
– Більше того, Дмитро Донцов, який у цей момент працював на Хрещатику, де було Українське телеграфне агентство, а він був його директором, написав у спогадах, що не просто шибки повилітали, а на Хрещатику люди падали на тротуар від вибухової хвилі.
Було чутно, що щось таке бабахає з Печерська, але не зрозуміло, що то було.
– Звіринецькі склади були розташовані відносно недалеко від Хрещатика, тоді Звіринець був окремим районом від Печерська.
– Тоді це була військова околиця, військове містечко, де були казарми і склади та інша відповідна інфраструктура.
– Люди розгубилися, була паніка. Дехто із супротивників гетьмана Скоропадського, хоч і злякався, але водночас і зрадів: мовляв зараз його проженуть… А як у цій ситуації реагувала тодішня влада?
Ніхто не розраховував, що може бути така потужність вибухів. Це була перша техногенна катастрофа у Києві
– Міська влада спрацювала доволі оперативно й ефективно. Коли зі Звіринця зателефонували і повідомили до керівництва Палацового району, то звідти одразу надіслали пожежну команду, зі школи старшин теж оперативно надіслали курсантів, щоб оточити небезпечний район. Перше, що зробили – локалізували місцевість, де це відбувалося, друге – приїхали пожежники.
Інша річ, що там було кілька цих вибухів, Донцов нарахував п’ятнадцять, може трохи більше або менше. Третій-четвертий вибух був настільки потужний, що поранило пожежників і тих хлопців зі школи старшин, які оточили небезпечний район. Їх повезли до шпиталю, але дуже швидко з усього Києва приїхали інші пожежники, приїхало регулярне військо і знову оточило небезпечну територію.
– Мені між вибухами, які сталися за останні кільканадцять років і сто років тому, впадає в око така різниця: ми знаємо Новобогданівку, Балаклію чи Калинівку – це невеликі населені пункти, де ці склади розташовані віддалено. І якісь руйнування стаються хіба через те, що на велику відстань розлітаються уламки снарядів чи ракет. А сто років тому центр Києва постраждав! Чому так близько до центру міста були розташовані артилерійські склади?
– Тоді це була околиця Києва. Ніхто не розраховував, що може бути така потужність вибухів. Це була перша техногенна катастрофа у Києві. Якщо напряму, то відстань не така велика, але насправді то була віддалена околиця, до якої тоді не було прямої дороги. Та й сам Київ був меншим.
Там було військове містечко, невеликий приватний сектор, кладовище і монастирі.
– А як там з’явилися склади?
– Це «привіт» від Печерської фортеці, яка раніше була дуже невеличка, коли її будували Мазепа з Петром І. А в часи Миколи І у 1830-і роки та аж до середини ХІХ століття її розширювали, вона була колосальних розмірів, охопивши й Звіринець. Склади були на території цієї фортеці.
– Ви кажете, там був приватний сектор. Як багато людей постраждало через вибухи?
– Від нього нічого не лишилося, вибухами все було знищено. Цей Звіринець був одноповерховий – в садочках і городах.
За попередніми підрахунками, тодішня преса повідомляла, що загинуло близько 200 людей, більше від тисячі було госпіталізовану в тяжкому стані та невідома кількість киян, які отримали легкі поранення, постраждали від тих самих розбитих шибок і не зверталися до шпиталів.
Окрім цих попередніх цифр – двісті загиблих, тисяча поранених – наступних цифр вже не було, принаймні я не знайшов. Досі ми не маємо чіткої, точної цифри.
– Але ж зник цілий район, нехай невеликий, але геть понищений.
– Зруйновано було близько 900 будинків.
– Очевидно, багато людей залишилися без житла. Як вирішували цю проблему?
Через кілька годин після вибухів приїхав гетьман Скоропадський
– Цю проблему вирішили оперативно. Через кілька годин після вибухів, десь о першій годині приїхав гетьман Скоропадський, подивися на все. Його дуже вразило те, що відбулося.
Гетьман одразу дав наказ асигнувати півмільйона карбованців на допомогу жертвам, створити спеціальний допомоговий комітет під патронатом гетьмана, який очолив прем’єр-міністр. Скоропадський наказав залучити до співпраці меценатів, жертводавців, усіх, хто може дати на це діло гроші. Вони дуже швидко назбирали ще 630 тисяч карбованців, тобто більше, ніж дала держава.
Були розгорнуті пункти харчування, оперативно вирішено питання, де людям ночувати
Київська міська дума також не була осторонь. Вони утворили свій допомоговий комітет і теж збирала гроші. Київські робітники, службовці, урядовці віддали свій одноденний заробіток у цей комітет. Були розгорнуті пункти харчування, оперативно вирішено питання, де цим людям ночувати.
– Де вони ночували? Київ тоді був достатньо перенаселений. Тоді багато людей з Росії тікали в Україну, де під захистом німецьких військ рятувалися від більшовицького терору.
– Так, але вони не мешкали на Звіринці, і їх ця біда напряму не зачепила. А зачепила мешканців того району. Їх розмістили частково на території колишньої промислової виставки, де зараз Олімпійський футбольний стадіон, у теперішньому училищі імені Богуна, це була та сама школа старшин, і частково – у Видубицькому монастирі. Також було кількадесят пунктів харчування без розміщення.
– А там, де була виставка, поселили у наметах?
– Тоді ще залишилися павільйони від виставки, розмістили саме там.
– Зараз про вибухи на складах боєприпасів кажуть, що це диверсія чи недбалість. Між іншим, тоді також йшла гібридна війна між радянською Росією та Українською державою. Як тоді ці вибухи пояснювали?
– Чутки були різні, від елементарного нехлюйства когось із військових, до спланованої диверсії. Було призначено слідство, і навіть німецьке командування до цього долучилися. Але воно ні до чого не дійшло, тому що не такою довгою була влада Скоропадського. Ми не маємо остаточного офіційного результату.
Гетьман Скоропадський писав у спогадах, що було дві версії: випадковість, чиєсь недбальство, але він схилявся до іншої – що це був спланований теракт. Він його приписував на конто більшовиків. Це він вже писав через декілька років після подій, але він картину собі уявляв таким чином.
– Це й не дивно, адже Скоропадський часто допомагав зброєю й боєприпасами ворогам більшовиків: донським козакам, білогвардійцям.
Це був теракт, але не з боку більшовиків, а диверсантів країн Антанти
– Так. От, він і вважав, що це були підступи більшовиків. Але після того, як якісь речі стали відомими у 1920-30-і роки, можна зробити трохи інші гіпотези. Дмитро Дорошенко, який у той час був міністром закордонних справ, займався історією. Вже потім у книзі «Історія України» він наводить важливі аргументи, що це був теракт, але не з боку більшовиків, а диверсантів країн Антанти, які не сприймали Скоропадського і робили все, щоб Україна й Київ зокрема, відійшли до Росії.
– Антанта з німцями тоді ще воювали на Західному фронті.
– Так, все, що було контрольоване німцями, було для них ворожою територією. Тим більше, вони не підтримували ідею незалежної України, були схильні до великодержавних російських поглядів. Тому Дорошенко наводив аргументи, що це були агенти Антанти.
– А до чого схилялася громадська думка?
– Були різні чутки, все залежало від особистих симпатій людей. Чекали офіційного висновку, але не дочекалися через падіння режиму Скоропадського.
– Приблизно у ті ж дні сталися вибухи на артилерійських складах в Одесі.
– Спочатку вони сталися ще у Києві на Подолі, буквально через два тижні після звіринецьких вибухів. Цікаво, що це відбувалося майже за тим самим сценарієм. Тобто, простежується чийсь умисел.
– А там звідки військові склади?
Потім в Одесі вибухнули артилерійські склади. Але там були вже прямі свідчення, що це робили агенти Антанти
– Це були дров’яні склади, але ж вони чудово горять. Ідея та сама – випадкова пожежа, склади починають горіти, а далі пожежа охоплює весь Поділ. Якби не стих вітер, то згорів би майже весь Поділ. Це наводить на певні думки, що це було сплановано.
І потім в Одесі відбулося абсолютно так само – там вибухнули артилерійські склади. Але там були вже прямі свідчення, що це робили італійці з французами, агенти Антанти.
– Італійці воювали з австрійцями, а Одеса якраз була в австрійській зоні окупації.
– Так. Певно, що вони за тим самим сценарієм у різних містах працювали.
– Яких заходів вжила українська влада? І як себе поводили союзники чи то окупанти, німці й австрійці?
– Посилили боротьбу зі шпигунами й диверсантами. Почала потужніше працювати контррозвідка, особливо німецька адміністрація.
Скоропадський вирішив з нуля побудувати там потужний центр із метрополітеном. Причому, три гілки мали пролягати так, як сьогодні!
Але тут треба сказати про масштаб мислення гетьмана Скоропадського. Звісно, він сумував за жертвами. Але, якщо вже так сталося, то треба скористатися моментом і побудувати на тому Звіринці новий центр міста, який пасує столиці незалежної України. Бо Хрещатик тоді був вужчий – він був непристосований для розміщення міністерств та інших державних закладів. Тож, Скоропадський вирішив з нуля побудувати там потужний центр із метрополітеном. Причому, три гілки мали пролягати так, як сьогодні! От що вражає в цій історії.
– Невже навіть на Лівий берег?!
– Звичайно, без Лівого берега, але принаймні у старому Києві вони мали пролягати приблизно так само, як зараз!
– До якої стадії був доведений цей проект?
– Це були ідеї, була перша розробка – як можуть йти ці лінії. А далі Скоропадський був змушений піти. Інша влада вже не думала про метрополітен, бо вже не до того було. Метрополітен у Києві з’явився у 1960 році.
